Правильніше було б поставити запитання “Нашо”, а не “Чому”, мабуть.
І відповіть, в принципі, коротесенька й однозначна: бо ж тре’ щось жерти і цих двох (трьох, якщо кицьку рахувати) годувати.
Доросла частина родини може й самостійно наготувати чогось смачного. Але ці подвиги мають обмеження у часі. Дні через три починаються вигуки на кшталт “кріпацтво скасували!”, “у нас що, повернулося рабство?”, “я працюю!” тощо.
Тож, щоб поодинокі випадки невдоволення не переросли у повноцінний страйк, доводиться мені теліпатися на кухню і винаходити їжу.
Насправді, готувати щось звичайне, ситне і багато – мені скучно.
Тому, замість робити їжу по-людські, я шось собі вигадую. Рівень небезпеки залежить від настрою, вільного часу і грошових одиниць.
Якщо вище перерахованого небагато – просто півгодини риюся в інтернеті, дивлюся кіно про шефів французьких ресторанів, і колупаюся із доведенням товченої картоплі до бездоганності.
Одного разу, до речі, така смачнюча вийшла, шо я її ледь усю не спробувала. Зупинилася, бо чоловік вийшов перевірити, коли буде їжа, і відібрав ложку ))
Маючи час та натхнення заморочуюся з чимось незвичним. Найдивніший досвід – приготування страв індійської кухні. Вийшло смачно, але малувато)) Тре’ буде якось повторити, тіки зробити рази у три більше.
З більш-менш адекватних варіантів – досвід приготування супу Харчо, печінкового торту, імпровізації на тему квасолі з овочами на природі…
Готую я майже завжди довго. Іноді – дуже довго. Втім, за окремими випадками, мені вдається зробити щось їстівне.
Можливо, мій досвід стане комусь в нагоді. Чи, принаймні, розсмішить 🙂
На цьому сайті я віддаю перевагу якості, а не кількості рецептів.
